Клуб юних моряків

НОВИЙ САЙТ

sailor — Fri, 02 Feb 2018 11:58:01 GMT

http://klubmoryakov.at.ua/

День Соборності України

sailor — Mon, 22 Jan 2018 08:42:34 GMT

25 листопада, субота

sailor — Fri, 24 Nov 2017 09:03:29 GMT

День пам’яті жертв голодомору

Цей День щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада.Президент України, підтримавши ініціативу громадських організацій, міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в країні День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, щорічно проходять в четверту суботу листопада.

Разом ми сильні

sailor — Wed, 22 Nov 2017 08:40:23 GMT

ЄДІ_До 100-річчя проголошення Української Народної Республіки

sailor — Mon, 13 Nov 2017 09:40:42 GMT

Важливою подією в історії Української революції стало прийняття Української Центральною Радою (УЦР) 7 (20) листопада 1917 року ІІІ Універсалу. У цьому документі УЦР проголосила створення Української Народної Республіки (УНР), що мала бути автономною частиною у складі федеративної не-більшовицької Росії. За умов відсутності російського демократичного центрального уряду, УЦР оголошувала про намір взяти на себе історичну відповідальність за відновлення держаного життя на території колишньої Російської імперії шляхом перебудови Росії на федеративних засадах. В ІІІ Універсалі УЦР офіційно оголошувала про намір стати «на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але і всієї Росії».

Вперше в ІІІ Універсалі УЦР визначила територіальні межі української автономії. Визначення державної приналежності земель відбувалося на основі етнічного принципу – там, де більшість населення складали українці, визнавалась їхня державна приналежність до УНР. Території Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської губерній, а також Таврія без Криму оголошувались землями, які мали увійти до складу УНР.

ІІІ Універсал вперше окреслив широку програму соціально-економічних та національно-культурних перетворень, що закладали підґрунтя державного ладу УНР, чого не було у попередніх Універсалах УЦР.

Універсал проголошував скасування приватної власності на поміщицькі землі та землі інших «нетрудових господарств» сільськогосподарського призначення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі.

На всіх підприємствах та заводах на території УНР мав бути встановлений 8-годинний робочий день. У сфері промисловості встановлювався державний контроль за виробництвом та розподілом товарів.

Центральна Рада оголосила себе прихильником якнайшвидшого завершення світової війни, підписання всіма воюючими країнами мирного договору, який би носив демократичний характер, не містив анексій та контрибуцій, забезпечив би право націй на самовизначення.

Універсал проголошував скасування смертної кари та амністії політв’язням. Генеральне секретарство судових справ мало здійснити всі необхідні заходи щодо впорядкування судової сфери УНР і привести «до згоди з правними поняттями народу».

Генеральне секретарство внутрішніх справ мало здійснити необхідні заходи для закріплення і поширення місцевого самоврядування в УНР.

Таким чином, у положеннях ІІІ Універсалу УЦР був окреслений спосіб побудови вертикалі адміністративної влади УНР на місцях. Адже саме відсутність останньої була чи не основною проблемою при побудові міцного і життєздатного державного організму УНР.

У положеннях цього документу підтверджувались всі основні права і свободи, здобуті під час Всеросійської буржуазно-демократичної революції, зокрема: свобода слова, друку, зборів, віросповідань, зібрань, союзів, страйків, недоторканість прав особи та помешкання, права представникам національних меншин вживати власну мову у відносинах з офіційними установами. Окрім цього, документ надавав національно-персональної автономії для представників національних меншин в Україні. Насамперед, були відзначені найбільш чисельно представлені в Україні народи – російський, польський та єврейський.

Проголошення ІІІ Універсалу юридично оформлювало віковічну мрію українського народу про створення власної держави, яка отримала назву Української Народної Республіки. Після прийняття ІІІ Універсалу Українська революція вступила на якісно новий етап свого розвитку – почався період справжнього державного будівництва, відбулось пожвавлення національно-визвольного руху в регіонах України. Саме з цього часу УНР могла стати повноправним членом міжнародних відносин за умови її визнання з боку інших самостійних держав світу.

"Великий терор" в Україні

sailor — Thu, 02 Nov 2017 12:07:41 GMT

Інформаційні матеріали до 80-х роковин "Великого терору" в Україні

«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

Історична довідка

За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

Масові репресивні операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главноеуправлениелагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Ще до початку дії оперативного наказу № 00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 р. розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного НКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 р.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 р. дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Особа могла написати донос на колег, остерігаючись, що ті донесуть на неї першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти керівників/очільників партійних та державних осередків у 1937-1938 рр. передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва.

«Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 р. ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

Реабілітація жертв

Незаконність «Великого терору» визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.

У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки». Законопроект було розроблено Українським інститутом національної пам’яті спільно із народними депутатами України, громадськістю та експертами Реанімаційного пакету реформ.

Наступний крок – вдосконалення законодавства про реабілітацію. Цього року у Верховній Раді України схвалено в першому читанні розроблений Українським інститутом національної пам’яті спільно з народними депутатами проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (№ 6574 від 09.06.2017). Законопроект суттєво розширює коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема, в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримають ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.

Україна Заговорить Англійською

sailor — Wed, 01 Nov 2017 07:12:08 GMT

Навчально-тренувальні збори

sailor — Tue, 31 Oct 2017 06:25:39 GMT

З 24 по 26 жовтня в Клубі юних моряків «Екватор» з флотилією під час осінніх канікул проводилися навчально-тренувальні збори на базі навчальних теплоходів «Дункан» і «Н.Чалий» з метою удосконалення вмінь та навичок з корабельної справи. Участь взяли 14 курсантів нашого клубу. В програмі зборів: змагання з в'язання морських вузлів, стрільба з пневматичної гвинтівки, біг по пересічній місцевості, футболу. Філія бібліотеки №3 на Набережній для дітей провели майстер – клас з виготовлення конвертів і квітів з серветок. Дуже цікаво і захоплююче в міському парку Перемоги було проведено Квест «Детективи Шерлока Холмса», після закінчення Квесту юні детективи отримали солодкі призи.

Єдиний день інформування до 70-х роковин масової депортації населення західноукраїнських областей

sailor — Mon, 23 Oct 2017 05:02:43 GMT

Суспільно-економічні та ідейно-культурні перетворення в Галичині, на Волині та Буковині у другій половині 1940-х років, що здійснювалися сталінським керівництвом силовими методами, без урахування національної, релігійної специфіки регіону, масові репресії спонукали до поширення опозиційних настроїв, зростання акцій непокори серед місцевого населення. Поступово протидія тотальній «радянизації» західних областей переросла в затяжний та масштабний збройний конфлікт. У результаті, в другій половині 1940-х – на початку 1950-х років Західна Україна та частково низка інших областей Правобережжя перетворюється на арену кривавої боротьби між УПА та ОУН з одного боку, і радянськими владними структурами – з другого.Після завершення радянсько-німецької війни, більшість політичних і збройних акцій УПА спрямовувалась проти непопулярних заходів радянської влади – проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ, депортації місцевого цивільного населення, насильницької колективізації.Ескалація напруги у післявоєнному протистоянні між владою і націоналістичним підпіллям призводило до насильства, численних жертв, втягування у епіцентр протиборства цивільного населення. Поширеною формою залучення місцевого населення у збройний конфлікт з боку радянської влади стали винищувальні батальйони та групи охорони громадського порядку.Поступовий перехід у 1945 році українських повстанців до діяльності малими групами-боївками спонукав органи МДБ до систематичного проведення військово-чекістських операцій. Попри різноманітні репресивні заходи, бажаного результату у тривалому протистоянні з учасниками формувань ОУН і УПА радянським силовим структурам досягнути не вдавалося.Заради послаблення національно-визвольного руху в Західній Україні радянська влада вдається до каральних акцій проти місцевого мирного населення, звинуваченого у співпраці та співчутті повстанцям.Поштовхом до репресивних заходів стосовно близьких та рідних повстанців стало розпорядження наркома внутрішніх справ СРСР Л.Берії № 7129 від 31 березня 1944 року, в якому двом заступникам наркома внутрішніх справ СРСР С.Круглову, І.Сєрову та наркому внутрішніх справ УРСР В.Рясному наказувалося: «Всіх повнолітніх членів сімей засуджених оунівців, а також активних повстанців як арештованих, так і убитих у зіткненнях, – засилати у віддалені райони Красноярського краю, Омської, Новосибірської та Іркутської областей, а їхнє майно конфіскувати відповідно до наказу НКВС СРСР № 001552 від 10 грудня 1940 р.».Лише впродовж 1944 року з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської, Тернопільської областей було відправлено в заслання 4 724 родини загальною кількістю 12 762 осіб.«Глибоке очищення» західноукраїнських земель від симпатиків ОУН і УПА продовжилося і в наступному році. Примусової депортації у 1945 році зазнали 7 393 родини повстанців у кількості 17 497 осіб. У перший повоєнний рік із західноукраїнського регіону було вилучено 2 612 сімей «антирадянського елементу» (6 350 осіб). Всього, за даними Галузевого державного архіву СБУ, у 1944-1946 роках з терен Західної України у віддалені місцевості СРСР було депортовано 14 728 родин учасників національно-визвольного руху в кількості 36 608 осіб.

Однак партійне керівництво вимагало від силових структур не зупинятися на досягнутому.Найбільша депортація населення із Західної України відбулася в жовтні 1947 року. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція «Захід» («Запад»). Задум провести чергову і наймасштабнішу репресивну акцію належить заступнику міністра державної безпеки СРСР генерал-лейтенанту С.Огольцову та міністру державної безпеки УPCP генерал-лейтенанту С.Савченку, які в спільному листі на ім’я міністра держбезпеки СРСР генерал-полковника В.Абакумова від 24 травня 1947 року просили дозволу від МДБ СРСР продовжити депортаційну практику, мотивуючи своє прохання таким чином: «Виселення сімей оунівців та бандитів, як показав досвід, стало вельми ефективним засобом боротьби з оунівським підпіллям та бандитизмом, значною мірою сприяло розкладанню підпілля та банд, викликало явку з повинною, ускладнювало оунівським керманичам вербовку нових членів ОУН та бандитів, штовхало тих, хто з’явився з повинною, на активну боротьбу з бандами, скорочувало базу пособників, так як місцеве населення, боячись такої репресії, як виселення сімей, відмовлялось надавати бандитам матеріальну допомогу».Ініціативу силових структур завдати чергового удару по «націоналістичному підпіллю» підтримало політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 13 серпня 1947 року (П59/123). На виконання постанови вищого політичного керівництва країни міністр державної безпеки СРСР В.Абакумов 22 серпня 1947 року видав наказ за № 00430 «Про виселення сімей засуджених, убитих, перебуваючих на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів з території західних областей України».У секретному наказі, зокрема, зазначалось: «2. Начальнику Головного Управління військ МДБ СРСР генерал-лейтенанту Бурмаку для проведення операції додатково виділити та направити у розпорядження Міністра Державної Безпеки УРСР генерал-лейтенанта Савченко: 24-й мотострілецький полк; 2 батальйони 260 стрілецького полку 5-ї дивізії; 26-й стрілецький полк 4-ї дивізії; батальйон 284-го стрілецького полку 7-ї дивізії; 2 батальйони 8-го мотострілецького полку; 2 батальйони 13-го мотострілецького полку та Саратовське училище військ МДБ».Всього в операції «Захід», що почалася о шостій годині ранку 21 жовтня, було задіяно 15 750 осіб керівного складу силових відомств та близько з 30 тисяч солдат. Акція насильного переміщення великої кількості людей розроблялася співробітниками МДБ за всіма канонами військової операції.Ще 10 вересня 1947 року Рада Міністрів СРСР ухвалила указ «Про виселення із західних областей УРСР до областей: Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської, Свердловської, Тюменської, Челябінської та Читинської членів родин «оунівців» і активних бандитів, заарештованих та вбитих у боях».Результати операції «Захід» було підбито у кінці жовтня 1947 року. Міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов у листі на ім’я заступника голови Ради міністрів СРСР Л.Берії доповідав про вилучення протягом доби із західних областей України 26 682 сімей спецпереселенців або 76 192 особи, в тому числі чоловіків – 18 866, жінок – 35 152, дітей – 22 174.Майно, що належало виселеним, було конфісковано та передано колгоспам. На всіх депортованих чекали каторжні роботи в копальнях і колгоспах Сибіру. З них у примусовому порядку було направлено на підприємства вугільної промисловості 21 380 сімей (60 814 чол.).

Крім того, 5 264 сім’ї (15 202 особи) «активних українських націоналістів» під конвоєм були направлені в Омську область для роботи на промислових підприємствах та у сільському господарстві.Зусилля співробітників МДБ СРСР у проведенні в найкоротші терміни наймасовішої депортаційної акції на теренах Західної України були належним чином оцінені в Кремлі. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 жовтня 1948 року «за успішне виконання спеціального завдання Уряду» по боротьбі з націоналістичним підпіллям в Західній Україні були нагороджені керівники та виконавці операції – 1 708 осіб, із них орденом Червоного Прапора – 49, орденом Вітчизняної війни І ступеня – 193, орденом Вітчизняної війни II ступеня – 272, орденом Червоної Зірки – 572, медаллю «За відвагу» – 523, медаллю «За бойові заслуги» – 9 926.За своєю сутністю депортації 1944-1953 років не відрізнялися від депортацій 1939-1941 років, окрім тієї особливості, що у 1939-1941 роках виселяли осіб, чия участь в антирадянському русі була так чи інакше доведена. У 1944-1953 роках виселяли всіх, хто навіть найменшою мірою міг бути причетний до визвольного руху.Звуження радянською системою до критичної межі соціальної бази ОУН та УПА шляхом репресій та депортацій «антирадянського елемента» по суті вирішило долю повстансько-підпільного руху. Складне становище, у якому опинилось націоналістичне підпілля на західноукраїнських землях у кінці 1940-х років, змусило президію Української Головної Визвольної Ради (координатора національно-визвольного руху в Україні) прийняти рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної формації.Широка громадськість дізналася про саму масову депортацію населення Західної України лише в часи «горбачовської перебудови».

З Днем працівника освіти!

sailor — Thu, 28 Sep 2017 07:48:35 GMT